Легенди Олени Різник

«Громадонько моя поштива,

де ти набрала сього дива?..» 

             Л.Українка

 «Я закохана в місто з дивовижною назвою – Бережани, в його старовинні вулиці, годинник на ратуші, чудернацькі грифони на фасаді будинку банку, вишукані балкони з гербами колишніх господарів та святкову музику церковних дзвонів....В сонце, яке, щодня прокидаючись, золотить бані церков. В чудові легенди, що ожили на берегах Золотої Липи. В мури, ці зруйновані, але такі милі і дорогі серцю мури старого замку. Я закохана! Закохайтесь і ви в моє місто, і воно відповість вам взаємністю!», – так зазначила у присвяті автор Олена  Різник.

      Книга «Легенди Бережан» призначена для широкого кола читачів. Вона об’єднала  вісім легенд: «Легенда про вічне кохання», «Легенда про скрипку, що співала без слів», «Легенда про млинове колесо», «Чара і Барон», «Казка травневої ночі», «Семисил», «Свято вітрів», «Волох».

Особлива тема – легенди Олени Різник, які не записані, а написані нею самою, які раз у раз нагадують нам – хто ми і з якого ми роду.

Ось що розповіла сама  Олена: «Наші далекі предки вірили, що крім того світу, в якому живемо ми, люди, існує ще й  світ інший. У тому, іншому світі, живуть невидимі  духи, демони, русалки, вовкулаки та інші загадкові створіння. В міфах і переказах, казках і легендах дожили вони до наших днів…

 А можливо, він і не зникав, той старий, дивний світ?»

Презентація книги проходила  в рамках діяльності дитячого фестивалю-конкурсу «Казка мого життя».

 Як зазначила сама автор книги, творчість її тісно переплітається з казкою, яка постійно «живе» в районній дитячій бібліотеці. Саме бібліотека, формує казковий, а пізніше і дорослий світ дитини, приносить щось казкове у повсякденне життя, що сприяє авторці книги у самореалізації  домислів, творінь, фнтазій.

                                              Тож нових натхнень Тобі, Олено!

Ангели Небесної Сотні

Батьківщина або територія...

Кожен сам обирає шлях.

Запікається кров'ю історія,

Мов у дерево входить цвях...

Д. Лазуткін

             Рік тому сталася всеукраїнська трагедія - розстріл мирних захисників революції Гідності. Час від часу душу бентежать тривожні спомини про ті трагічні дні, біль, смуток, жаль і молитва за героїв України.

              Їх назвали Небесною сотнею - тих, які загинули в Києві на  Майдані, на вулицях Грушевського, Інститутській. Відважні патріоти гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Бійці  Героїчної сотні, полинули у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-охоронцями на небі, утворивши на небесах своєрідну Алею Героїв.

       Свічка пам'яті..., зворушливі слова ведучих та читців заходу, молитва за  полеглих Героїв, кетяги червоної калини, обрамлені чорною стрічкою і фотографії.... фотографії тих майданівців, та земляків Героїв АТО, яких вшановували на масовому заході "Алея героїв", що  проводила   центральна районна бібліотека.  Стоячи і зі сльозами на очах присутні в залі слухали Гімн Майдану та молитву за Україну "Боже, великий,єдиний" у виконані капели "Боян"
(кер.Ю. Васенко)

 

         Ці погляди..... Відкриті, щирі... Про них не можна було говорити без сліз...бо вони такі молоді, а водночас зрілі і мужні, зробили те, що нації творять десятиліттями. Вони своєю смертю навчили майбутніх, як жити  по-совісті. 

Слава, пам'ять і подяка  Вам, ГЕРОЇ!!!

 

...а родом Герой із Вербова

                                                                               Одягають чорні стрічки наші села і міста

                                                                              Гине за рідну Вкраїну наша молодь золота.

Чергова сумна звістка сколихнула наших краян – 31 січня жахлива війна на сході України забрала життя ще одного славного воїна, військовослужбовця 128-ої гірсько-піхотної бригади, уродженця Вербова 35-річного Володимира Дідуха.

У зоні проведення АТО Володимир Васильович Дідух – із серпня минулого року. Перед тим навчання проходив у військовій частині м. Мукачева. Служив водієм-санітаром в смт Щастя, потім – у ще одній «гарячій точці» - Дебальцево. Разом із медиками, представниками Червоного Хреста перевозив поранених бійців, надавав їм допомогу.

Народився Володимир Дідух 27 серпня 1979 року в с. Вербів (Старий Вербів). У 1994 р. закінчив місцеву школу. Добре вчився, любив займатися спортом. Згодом працював водієм  у ТзОВ Вербів, трудився на полях, у всьому допомагав батькам, піклувався про хвору матір.

На Різдвяні свята, перебував удома на ротації, відвідував Богослужіння у церкві, колядував і веселився з рідними й товаришами, мріяв про мир, будував плани на майбутнє. 

 

 

 

Не судилося…

Всередині січня Володимира вербівчани  знову проводжали на війну, в гарячий небезпечний Донбас. Востаннє. 

Страшні бої під Дебальцевом приносять щодня нові втрати... Не обминула ворожа куля на цей раз воїна Володимира Дідуха... Останні його слова були "Я живий, мамо...", після чого зв'язок з сином обірвався.. Обірвався назовсім...

                           Повернувся в домовині….. ой, як важко нам усім…

                                  Вірив – ще зовсім недовго й переможем ворогів.

                                  Не плачте, мамо, не плачте, тату, і ти, сестричко, не ридай,

                                  Бо я пішов, щоб захистити Україну – наш рідний край.

  Ніколи не забудемо Тебе, наш Друже, наш нескорений Герою!
  Схиляємо голови і дякуємо за Твою жертовність, яку приніс ТИ  щоби ми щасливі були...