За ним сумують Бережани...Ним пишається Вкраїна.

За що ти вбив таку людину, кате?!!

 За те,що він свободу здобував?... 

Вставай. Ходімо, синку мій, додому ...
До тебе їхав, а вслід собака вив...
Віддай мені, віддай свій біль і втому.
Я витримаю все, лиш ти би, рідний, жив.

                      Україна хоронить, Україна оплакує героїв... 

       Одним із таких залишиться Устим Голоднюк,  який  навчався у Бережанах, в Агротехнічному інституті. Простий український хлопець,  мріяв стати воєнним... Тому такий рідний і близький  нам усім.

                 Він помер 20 лютого 2014 року у готелі «Україна» внаслідок вогнепального поранення у голову. 

              У разі небезпеки на Майдані, він просив кричати: «Небо падає», щоби дати  знак, що потрібна  допомога.

                ...Тієї ночі всі кричали… "Небо падає!.. Небо падає!.. Небо падає!"....

              ..... Устиме, чому ти не сказав, що впадеш замість неба?! 

               Снайпер стріляв прицільно в око, але схибив і вцілив у лобову кістку. В нього каска була значна -  каска миротворця,  голубого кольору, тому снайпер вибрав прицілом його...

              Їх полягло понад сотню - НЕБЕСНА СОТНЯ ГЕРОЇВ, щоби своєю кров'ю, своєю

жертовністю вивести з облуди працьовитий український народ.

                    А сотню вже зустріли небеса.... 

                    Летіли легко, хоч Майдан ридав....

                    І з кровю перемішана сльоза... 

                    А батько сина ще не відпускав...

                Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло, як крила ангела, злітаючи назад....

                Небесна сотня в вирій полетіла...... ГЕРОЯМ СЛАВА! СЛАВА НАВІКИ!

 

Афганістан - біль наших душ

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

       Дуже часто, особливо останнім часом, чути такі слова: "Чи потрібно нам сьогодні згадувати минуле?" -  відносно  "миротворчих" подій в Афганістані і мимоволі даєш відсіч, можливо і різку, але  справедливу: "Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього..."

      Та всі ми, хто не зазнав горя і болі втрати, повинні завжди пам'ятати тих, хто загинув в Афганістані. Це вони, ціною власного життя, рятували у боях своїх побратимів, вони рятували наше сьогодення.

                                     Вже скільки років проминуло,

                                     А біль у серце б’є і б’є…

                                     Батьки старенькі, сивочолі

                                     Стоять під пам’ятником чорним,

                                     Де вибито ім’я твоє - 

це слова посвяти батькам загиблих  воїнів-синів Бережанщини.

Їх батьки так і не дочекалися ... 
Додому  привезли в цинкових трунах...

 

        Володимира Бридуна з  Нараєа  рідні чекають  досі...

…Літо проминуло, і пройшла зима,

А тебе, наш любий, все нема й нема.

Може заблукав ти, чи поліг в бою,

Ставши враз зорею у чужім краю?..

            Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів своїх земляків, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і живе поруч, і тих, для кого вона триває й досі - у спогадах, у снах, у думках, на Майдані...

           А в районній бібліотеці цій болючій даті приурочені книжкова виставка "Відлуння Афганських гір" та урок пам'яті "Украдена молодість - Афганістан".

                                                  Поставте скибку хліба на стакан

                                                  І голови схиліть в скорботі вічній

                                                  За тих, кого убив Афганістан,

                                                  Чиї він душі зранив і скалічив.