Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів,
дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих
ночей…
Дуже часто, особливо останнім часом, чути такі слова: "Чи потрібно нам сьогодні згадувати минуле?" - відносно "миротворчих" подій в Афганістані і мимоволі даєш відсіч, можливо і різку, але справедливу: "Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього..."
Та всі ми, хто не зазнав горя і болі втрати, повинні завжди пам'ятати тих, хто загинув в Афганістані. Це вони, ціною власного життя, рятували у боях своїх побратимів, вони рятували наше сьогодення.
Вже скільки років проминуло,
А біль у серце б’є і б’є…
Батьки старенькі, сивочолі
Стоять під пам’ятником чорним,
Де вибито ім’я твоє -
це слова посвяти батькам загиблих воїнів-синів Бережанщини.
Їх батьки так і не дочекалися ... Додому привезли в цинкових трунах...
…Літо проминуло, і пройшла
зима,
А тебе, наш любий, все нема й
нема.
Може заблукав ти, чи поліг в
бою,
Ставши враз зорею у чужім
краю?..
Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів своїх земляків, виявлятимемо
розуміння до тих, хто пройшов через війну і живе поруч, і тих, для кого вона триває й досі - у спогадах, у снах, у думках, на Майдані...
А в районній бібліотеці цій болючій даті приурочені книжкова виставка "Відлуння Афганських гір" та урок пам'яті "Украдена молодість - Афганістан".
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
Немає коментарів:
Дописати коментар