Тут сплять навічно воїни-солдати:
чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.
Їм не судилось весен зустрічати,
Тих, що зустрічаємо ми після війни.
Ідуть роки... 67-м весна цьогоріч вже буде, як закінчилася війна 1941-1945 рр. Святу можна радіти...., ним можна ігнорувати. Але Пам'ять.... пам'ять про загиблих - не тільки данина минулому, вона основа майбутнього.
І ось у шкільному садочку с. Вербів уже багато років одиноко височіє стелла- пам'ять тим, хто не повернувся додому із запеклих боїв війни. Чомусь не знайшлося місця для 24-х прізвищ, викарбованих тут, біля Меморіального комплексу, відкритого на честь захисників рідного села, які не повернулися додому. І виникає запитання "А за кого ж тоді віддали своє життя наші діди і прадіди в ті далекі 1941-1945 ро, що місця їм біля всіх героїв-односельчан немає?" Чию землю і від кого захищали вони? За що ж доля така їм судилась?
Память і совість.... Одна свято береже, друга - наводить роздуми.
Він стоїть... І камяне мовчання
Поглядає на нас з висоти....
Зникла в мами надія остання:
Не повернуться рідні з війни.
Немає коментарів:
Дописати коментар